Тюнінгова фірма Кеніг-знижки займалася глибоким тюнінгом суперкарів, а серед найвідоміших її проектів – допрацьована в дусі Lotec Феррарі Тестаросса з подвійним турбонаддувом і 1000-сильна турбірована Феррарі F50.

На початку 90-х фірмі Віллі Кеніга потрібен був шоу-кар, який міг би продемонструвати її можливості зацікавленим клієнтам з Близького Сходу.

Нафтові королі завжди стабільно платили за екзотику «не-як-у-сусіда». Віллі справедливо розсудив, що турбо-Феррарі нікого толком не здивуєш, а тому потрібен автомобіль, який був би відомий своєю швидкістю і динамікою. Кеніга Вибір припав на Порше 962.

Для омологації в якості дорожнього автомобіля в машину потрібно внести ряд змін. Для досягнення допустимого дорожнього просвіту й підвищення комфортабельності довелося встановити нові пружини і амортизатори. Змінилася передня і задня оптика, тому був перероблений ряд зовнішніх панелей кузова з вуглепластика. Місце за спиною водія зайняла все та ж оппозитний «шістка», яку забезпечив Віллі Кеніг відразу двома турбокомпресорами Гаррет.

Крім цього, двигун оснастили менш «злими» розподільними і перепрошили блок управління. У результаті потужність мотора обмежили на позначці 800 л. с., при цьому крутний момент двигуна сприймала більш звична для клієнтів 5-ступінчаста «механіка» ступінчастою getrag.

У результаті всіх хитрощів автомобіль вагою всього 1 100 кг «катапультувався» з місця до «сотні» всього за 3,3 секунди, при цьому максимальна швидкість суперкара досягала 378 км/год! На жаль, досвіду переробки гоночного боліда в дорожню машину в Кеніга не було, і він зміг продати лише три С62 суперкара ціною в понад мільйон дойчмарок кожен.

З точки зору комфортабельності в салоні Кеніга не було практично нічого, що відповідало б вимогам клієнтів-товстосумів. Салон був оббитий шкірою і вуглепластиком, але при цьому в оснащення машини не входили такі блага цивілізації, як кондиціонер або склопідйомники.

Комментарии закрыты.